Чи відчули поляки вступ до НАТО?

Усвідомлення того факту, що Польща мусить зректися східного (прорадянського, потім проросійського) вектору як основного у своїх зовнішніх стосунках, з’явилося у польському суспільстві за часів революційних подій 1980-х. Але, навіть після утворення першого демократичного уряду 1990 року, єдності щодо чіткого визначення майбутньої політики національної безпеки ні в суспільстві, ні в самому уряді не було. Через побоювання реакції Москви на польське «відступництво», з іншого боку, з огляду на явну руйнацію двополюсного світу і недобудовану систему європейської безпеки, поляки мали серйозні сумніви у доцільності орієнтації країни на вступ до існуючих організацій колективної безпеки. Оскільки єдиною дієвою такою організацією в Європі була НАТО, йдеться саме про неї.

Підштовхнула Польщу до конкретного вибору вектору національної безпеки, як не дивно, сама Росія. Політика російського уряду 1992-1993 років стосовно держав «близького зарубіжжя» базувалася насамперед на нових експансивних намірах, політичному шантажу і економічному тиску, які і стали умовами визначення орієнтації Польщі в зовнішній політиці. Відтак, єдиною реальною перспективною умовою стабільного політичного і економічного розвитку польської держави стало членство в НАТО і Євросоюзі. Але, по-перше, не існувало суспільної підтримки такого сценарію розвитку країни через привитий комуністичною пропагандою світогляд і самокритичну оцінку економічного стану Польщі, який на той час був насправді незадовільним. По-друге, свою роль відігравав і контингент російського війська, розташований на території Польщі, як чинник тиску і дестабілізації. Отже, в 1992 році досить поширеною у суспільстві була думка про «третій шлях», який до болю нагадує українську «багатовекторність» - ні на Схід, ні на Захід.

Високої  оцінки заслуговують зусилля польського уряду з подолання передумов до явно тупикового «третього шляху». Внаслідок низки переговорів і, безперечно, політичних і економічних поступок була усунена російська військова присутність в Польщі, а всебічна підтримка інформаційної прозорості і забезпечення демократичних цінностей створили вільну суспільну думку і консолідували поляків у справі вибору майбутнього держави. Свобода інформації допомогла полякам зрозуміти, що справа вступу до НАТО – це не здача Польщі на користь геополітичним інтересам третіх країн і що всілякі статуси уявного нейтралітету залишають державу самотньою і вразливою. В умовах поінформованості і з огляду на зовнішньополітичну ситуацію, вибір для поляків став очевидним. Проголошення урядом Польщі в 1993 році курсу на вступ до НАТО як пріоритету зовнішньої політики країни дістало підтримку населення за результатами опитувань. Надалі ті політичні сили, що проголошували курс на вступ до НАТО, отримували більшість голосів виборців.

Етап вступу до НАТО співпав у Польщі з найбільш активними економічними перетвореннями і змінами в податковій системі, але ніякого додаткового тягарю на плечі платників податків сам вступ не поклав. Модернізація і переозброєння армії відбулися за допомоги країн-партнерів, а польська активність в межах Альянсу фінансується з оборонного бюджету. Витрати на польську оборону визначені законодавчо і становлять 1,95% ВВП, хоча, практично, не завжди досягають такого рівню. Отже, з точки зору пересічного польського громадянина, вступ до НАТО ніяким чином не заліз йому до кишені, бо жодних додаткових податків на компенсацію «ціни за вступ» не було введено. Можна сказати, що членство Польщі в Альянсі сталося і відбувається непомітно для самих громадян в фінансовому плані.

Можливо, в такому разі, перебування Польщі в складі НАТО має вплив на політичне і суспільне життя поляків? Певним чином – так, політично-активні громадяни усвідомлюють статус своєї країни, її роль в НАТО і події всередині Альянсу для них не байдужі, але й не дуже важливі. Справа вступу і членства Польщі в НАТО ніколи не була заполітизованою і не ставала предметом гучних спекуляцій у боротьбі між політичними рухами і партіями. Так само ніколи поляки не переймалися проблемою того, що вступ до міжнародної організації колективної оборони може вимагати всенародного схвалення за допомогою плебісциту. Сам вступ не мав значно більшого політичного резонансу ніж, наприклад, членство в СОТ чи Раді Європи, а відчули його на собі безпосередньо тільки політики, науковці і військові. Набуття Польщею членства в НАТО загально сприймається як досягнення країни в політичному і військовому плані, але великого зацікавлення не викликає, оскільки громадяни довіряють політиці польського уряду щодо Альянсу. Участь польських вояків у складі натовських місій і операцій викликає повагу і розцінюється просто як професійний обов’язок. Таким чином, поляки мало переймаються своїм членством в НАТО і з політичної та суспільної точок зору.

Що ж стосується справи безпеки держави у зв’язку з перебування у складі Альянсу, то вона викликає у суспільства ще меншу зацікавленість ніж два попередніх питання. Польські громадяни досить спокійні щодо спроможності захистити себе від загрози і протидіяти їй активно, проте, вони мають також і зацікавленість у подальшому зміцненні державної безпеки. Насамперед суспільна думка схиляється до подальшого розширення НАТО на Україну і, можливо, на Білорусь, оскільки тоді б Польща була оточеною країнами у складі Альянсу і припинила би бути «прикордонною», що в очах пересічного поляка убезпечить Польщу зі сходу.

Отже, узагальнено можна сказати, що польському громадянину НАТО не принесло ніякого занепокоєння і шкоди, але надало впевненості в своїй державі і почуття захищеності. Але й більше – поляки наразі й не звертають суттєвої уваги на своє членство в НАТО, а отже не переймаються ним настільки, щоб це питання варто було обговорювати.