У програмі висвітлювались питання щодо сутності Організації Північноатлантичного Договору, основних сфер діяльності, політики та військових операцій. Головне місце в дискусії займала євроатлантична інтеграція України, програми партнерства, питання доцільності участі в союзі з колективної оборони тощо.

Ґрунтуючись на практичній співпраці та відданості демократичним принципам, які лежать в основі Альянсу, Партнерство заради миру (ПЗМ) спрямоване на сприяння реформам, посилення стабільності, зменшення загрози миру та зміцнення відносин у галузі безпеки між країнами-партнерами і НАТО, а також серед самих країн-партнерів.

Основою програми ПЗМ є партнерство, яке формується на індивідуальній основі між кожною країною-партнером і НАТО, пристосоване до індивідуальних потреб і здійснюється спільно на такому рівні і такими темпами, які обирають для себе уряди країн-учасниць. За час існування Партнерства заради миру було вироблено комплексний набір практичних механізмів, які допомагають досягати цілей ПЗМ перетворювати ідеї в дії. Ці інструменти забезпечують рамки для двосторонніх і багатосторонніх дій, надаючи країнам-партнерам можливість взяти участь в ефективних програмах, які відповідають суті їхньої співпраці з НАТО.

Офіційною основою Партнерства заради миру є Рамковий документ, прийнятий Альянсом у 1994 році водночас із запрошенням заінтересованих країн взяти участь у програмі. Рамковий документ зобов’язує держави Альянсу проводити консультації з будь-якою країною-партнером, яка відчуває пряму загрозу своїй територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці. Кожна країна-партнер також визначає для себе специфічні заходи і політичні зобов’язання щодо підтримки демократичного суспільства; дотримання принципів міжнародного права; виконання зобов’язань за Статутом ООН, Загальною декларацією прав людини, Заключного Гельсінського акта та міжнародних угод із роззброєння і контролю над озброєннями; утримання від застосування або загрози застосування сили проти будь-якої іншої держави; поваги існуючих кордонів та мирного врегулювання суперечок. Беруться також специфічні зобов’язання з розвитку прозорості національних оборонних планів і бюджетів, встановлення демократичного контролю над збройними силами та розвитку здатності діяти спільно з НАТО під час виконання миротворчих та гуманітарних операцій.